Преисподняя и Аваддон [открыты] пред Господом,
тем более сердца сынов человеческих. (Прит.15:11)
Я себе самому объявляю войну -
До предельной черты, до последнего стона...
Погружусь в широту, высоту, глубину
Благодати, свергающей гнёт Аваддона.
Я своей пустоте объявляю войну -
До пылающих молний, до скрежета стали...
Многоликую гидру на древе распну,
Уносясь безвозвратно в надзвездные дали.
Я своей темноте объявляю войну -
Закопаю колодцы, разрушу гробницы...
К неветшающей истине сердцем прильну
И уйду в горизонт белокрылою птицей.
Я мятежное эго сажаю на цепь
И лишаю его вожделенных объедков...
Обрекаю на пустошь, на жженую степь,
На глухой саркофаг, на железную клетку.
Не оставлю ни пяди заклятой земли,
Где стояли его нечестивые храмы -
В придорожную пыль измельчу алтари
И по ветру пущу до последнего грамма.
Благодарно вкушу Бытия опреснок,
Из предвечного лона рождаясь вторично...
Сквозь земную твердыню пробьюсь как росток,
Появляясь на свет в первозданном обличье.
Александр С. Н.,
Вильнюс Литва
Родился в Литве в городе Вильнюсе, где живу и по сей день. Обращение к Господу произошло в 1995 году, в момент тяжелейшего жизненного кризиса и краха всех моих надежд. В Иисусе я обрел свободу и новую жизнь. Женат, имею дочку. Писать стал пробовать сравнительно недавно, по большей части псалмы и музыку к ним.
Мой канал на YouTube:
https://www.youtube.com/channel/UC3osqINgvPg2lK8xG_E-J2g/videos?sort=dd&view=0&shelf_id=0
Прочитано 3882 раза. Голосов 4. Средняя оценка: 4,75
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
